Дослідження “Цінності українців в умовах війни”: що змінилося і що це означає для нас
Це дослідження народилося не як формальний науковий проєкт із заздалегідь визначеною структурою та сухою аналітикою, а як відповідь на живе професійне запитання про те, що насправді відбувається всередині українців, як війна вплинула на їхні цінності, чи змінилося щось суттєво у внутрішніх орієнтирах людей, чи, можливо, стало більш вираженим і помітним те, що завжди було частиною нашої культури, але не усвідомлювалося так гостро.
Ми одразу прийняли рішення, що не будемо обмежуватися лише збором і підрахунком даних, а створимо простір для спільного обговорення результатів, тому під час презентації ми запросили колег активно включатися в діалог, висловлювати свої міркування, дискутувати та шукати сенси разом, адже для нас було важливо не просто зафіксувати цифри, а зрозуміти, як ці цифри відображаються у психотерапевтичній практиці та в повсякденному житті людей.
Дослідження проводилося на сайті Інституту, де ми створили окремий розділ, у якому кожен охочий міг пройти опитування; на перший погляд процес виглядав простим і зрозумілим, достатньо було натиснути кнопку, відповісти на запитання та завершити тест, проте за цією зовнішньою простотою стояла значна технічна й організаційна робота, яка потребувала ретельної підготовки.
На початковому етапі ми зіткнулися з проблемою програмного забезпечення, оскільки наявні платформи не забезпечували точного обрахунку психологічних показників, а крім того для нас було принципово важливо гарантувати безпеку даних, адже в умовах війни питання конфіденційності набуває особливої ваги, і ми не могли допустити, щоб інформація зберігалася на зовнішніх серверах або потрапляла до третіх осіб.
У результаті команда розробила власну форму обробки даних, що дозволило зберігати всю інформацію всередині інститутської системи та повністю контролювати процес аналізу.
Ініціатором дослідження став керівник Інституту Юрій Філімончук, до аналітичної частини долучилася доктор наук Марина Несоннова з Харківського національного фармацевтичного університету, яка відповідала за математичний аналіз і переведення отриманих результатів у точні статистичні показники, а технічну реалізацію забезпечували члени команди, що займалися організацією збору та структуризацією даних.
У підсумку з’явився великий аналітичний документ обсягом 154 сторінки, у якому ми свідомо утрималися від остаточних інтерпретацій і залишили дані відкритими для професійного осмислення, оскільки прагнули, щоб висновки народжувалися у колегіальному полі через живий обмін думками, а не були нав’язані готовими формулами.
Окремо варто сказати про вибірку, адже у дослідженні взяли участь люди з різних регіонів України, різного віку, різних професій і соціальних груп, а статистичний показник узгодженості, так звана конкордантність, виявився низьким, що свідчить про неоднорідність відповідей і широкий спектр досвідів, і саме це надає результатам особливої цінності, оскільки ми бачимо не позицію однієї професійної спільноти, а більш широку соціальну картину.
Ми також усвідомлювали, що формулювання «зміни у ціннісній сфері» потребує уточнення, адже цінності не трансформуються легко і не змінюються миттєво навіть під впливом гіпнозу, тому точніше говорити не про радикальні зміни, а про зміну вираженості, тобто про те, що саме стало більш актуальним, більш помітним і більш інтенсивним після початку повномасштабної війни.
Чи справді війна змінила наші цінності
Статистично значущі показники свідчать про те, що війна справді вплинула на систему цінностей українців, однак йдеться не про повну заміну життєвих орієнтирів або радикальний злам внутрішніх переконань, а радше про їхню переакцентуацію, тобто про зміну того, що саме стало більш актуальним і опинилося в центрі уваги.
Події такого масштабу неминуче змінюють фокус сприйняття, адже в умовах загрози та невизначеності люди починають інакше розставляти пріоритети, переосмислювати значущість окремих сфер життя і надавати більшої ваги тому, що раніше могло здаватися другорядним або гарантованим. Те, що довгий час сприймалося як стабільна частина повсякденності, раптом виявляється крихким і вразливим, а ті аспекти життя, які перебували на периферії уваги, виходять на перший план.
У цьому сенсі війна стала своєрідним каталізатором внутрішніх процесів, адже вона не створила нові цінності з нуля, а радше оголила вже наявні, зробила їх більш помітними і загострила питання безпеки, близькості, автономії та ідентичності, які в мирний час могли залишатися в тіні щоденних турбот.
Сім’я як головна цінність
Найбільш значущою цінністю виявилася сім’я. За нею йдуть здоров’я і особистісний розвиток.
Цей результат викликав багато дискусій серед фахівців. У своїй практиці багато колег зауважують, що клієнти часто формують запити не навколо сім’ї, а навколо самореалізації та особистісного зростання. На перший погляд це може здаватися суперечливим. Проте уважніший погляд на зміст таких запитів показує, що за ними часто стоїть не прагнення до абстрактного розвитку, а потреба у безпеці. Людина хоче бути більш самостійною, мати більше внутрішніх і зовнішніх опор, щоб краще витримувати нестабільність і захищати себе та близьких.
Сім’я стала центральною цінністю з кількох причин. Вона є системою підтримки, простором впливу та місцем, де людина відчуває приналежність.
Роз’єднаність родин лише підсилила це значення. Коли чоловіки йдуть на фронт, коли діти опиняються за кордоном, коли літні батьки залишаються в небезпечних регіонах, сім’я перестає бути фоном, вона стає гострою потребою.
Особливо виразно це проявилося у відповідях жінок. Для багатьох із них сім’я стала сферою повної відповідальності. В умовах війни жінки часто поєднують ролі матері, батька, організатора, фінансового менеджера і психолога для своїх дітей.
Парадокс близькості
Одним із найбільш неочікуваних результатів дослідження стало те, що люди, які перебувають у шлюбі або тривалих стосунках, почали гірше оцінювати свої взаємини з близькими порівняно з тими, хто не має партнерських стосунків. На перший погляд це може здаватися суперечливим, адже саме сім’я виявилася центральною цінністю для більшості респондентів. Проте якщо уважніше придивитися до внутрішньої логіки близькості, цей результат перестає бути парадоксальним.
Близькі стосунки завжди є простором максимальної відкритості, а отже і максимальної вразливості. Саме поруч із тими, кому ми довіряємо, ми дозволяємо собі бути неідеальними, втомленими, розгубленими або злими. У часи стабільності ці прояви можуть згладжуватися звичними ритмами життя. Проте в умовах війни, коли обидва партнери одночасно перебувають у стані тривоги, страху за життя та невизначеності щодо майбутнього, напруга накопичується значно швидше і проявляється безпосередньо у взаємодії.
Чим більшою є цінність зв’язку, тим сильнішим стає страх його втрати. Коли людина боїться втратити коханого або кохану, вона стає більш чутливою до будь-яких змін у стосунках. Цей страх може не усвідомлюватися прямо, проте він підвищує емоційну температуру взаємодії. У таких умовах навіть незначні непорозуміння здатні перетворюватися на конфлікти. Іноді люди несвідомо провокують сварки, щоб розрядити внутрішню напругу або перевірити, чи витримає зв’язок додаткове навантаження. Парадокс полягає в тому, що за агресивною або різкою поведінкою може стояти глибока потреба переконатися у надійності стосунків.
Війна також зруйнувала ілюзію безкінечного часу. Багато людей раптом усвідомили крихкість життя і втратили готовність відкладати важливі розмови на потім. Те, що раніше можна було замовчати або відтермінувати, тепер потребує негайного обговорення. Маски, які допомагали зберігати видимий спокій, поступово втрачають сенс. Люди стають чеснішими одне з одним, але ця чесність часто супроводжується підвищеною напругою, оскільки відкритість неминуче оголює болючі місця.
Таким чином, зростання конфліктності у близьких стосунках не обов’язково свідчить про ослаблення любові. Навпаки, воно може вказувати на те, що зв’язок став більш значущим, а отже і більш вразливим. У часи великої нестабільності близькість не лише підтримує, але й оголює глибокі страхи, які потребують усвідомлення та спільного проживання.
Ненависть як реакція на загрозу
Одним із найбільш відчутних і статистично значущих результатів дослідження стало зростання почуття ненависті. Це слово звучить жорстко і викликає внутрішній спротив, однак у контексті війни воно стає зрозумілою людською реакцією на реальну загрозу. Йдеться не про абстрактну агресію, а про глибоке емоційне переживання, яке виникає тоді, коли людина відчуває небезпеку для свого життя, свободи, гідності або ідентичності.
Ненависть не народжується на порожньому місці. Вона з’являється там, де руйнується базова довіра до світу і де людина стикається з досвідом насильства, зради або втрати. На відміну від тривоги, яка часто розпорошена і не має чіткого об’єкта, ненависть має напрям і конкретний адресат. Вона концентрує енергію і спрямовує її назовні. Саме тому вона відчувається так інтенсивно.
За ненавистю часто стоїть лють. Лють у цьому випадку можна розглядати як захисну реакцію організму. Вона мобілізує ресурси, допомагає витримувати тиск обставин і підтримує здатність діяти. Коли людина дозволяє собі відчувати цю силу і усвідомлює її, вона зберігає контакт із власною енергією. Вона не розсипається під вагою безсилля, а продовжує рухатися вперед.
Натомість витіснена або заборонена агресія може обертатися проти самої людини. Якщо почуття ненависті не усвідомлюється і не знаходить безпечного способу вираження, воно здатне перетворюватися на хронічну напругу, соматичні симптоми або депресивні стани. У цьому сенсі проблема полягає не в самому існуванні цієї емоції, а в тому, чи має людина можливість її прожити і осмислити.
Саме тому важливо не лише констатувати зростання ненависті в суспільстві, а й говорити про неї відкрито. Усвідомлення цієї емоції, розуміння її джерел і меж допомагає людині не втратити внутрішню цілісність. Коли ми визнаємо власні сильні почуття і беремо за них відповідальність, ми отримуємо шанс трансформувати руйнівну енергію у ресурс для захисту життя, свободи і гідності.
Здоров’я, любов, незалежність і чесність
Коли учасників дослідження прямо запитали про те, що є для них найважливішим у житті, відповіді виявилися дуже промовистими. На першому місці опинилося здоров’я, на другому любов, далі незалежність і чесність. Цей перелік виглядає простим, але в умовах війни він набуває особливої глибини.
Здоров’я стало очевидною і водночас фундаментальною опорою. У ситуації постійної небезпеки люди гостро відчувають крихкість власного тіла і обмеженість фізичних ресурсів. Без здоров’я складно працювати, підтримувати дітей, піклуватися про батьків або допомагати країні. Воно перестає бути фоновою умовою існування і перетворюється на щоденну цінність, яку потрібно берегти. Турбота про здоров’я стає не егоїзмом, а відповідальністю перед близькими.
Любов посіла друге місце і це особливо важливо. У часи втрат, розлук і постійної тривоги люди не відмовляються від потреби у близькості. Навпаки, ця потреба зростає. Любов стає противагою страху і невизначеності. Вона створює простір, у якому можна відновлювати сили, відчувати підтримку і зберігати людяність. У світі, де багато руйнування, любов стає способом утримати сенс.
Незалежність вийшла на один із провідних рівнів і підтвердила глибинну культурну рису українців. Свобода для нашого суспільства ніколи не була лише політичним гаслом. Вона є особистою потребою і частиною ідентичності. Історія країни багаторазово показувала, що українці здатні терпіти труднощі, але не готові жити без свободи. У воєнних умовах ця цінність стає ще більш конкретною і відчутною, адже загроза незалежності відчувається не як абстрактна небезпека, а як прямий виклик власному праву бути собою.
Чесність також виявилася серед ключових орієнтирів. Після руйнування багатьох ілюзій люди прагнуть ясності і правди. Вони хочуть розуміти, що відбувається, і будувати стосунки без прихованих сенсів. Чесність дає відчуття ґрунту під ногами. У нестабільному світі реальність, навіть складна і болісна, сприймається як більш надійна, ніж заспокійлива неправда.
Разом ці чотири цінності створюють цілісну картину внутрішніх орієнтирів сучасного українця. Здоров’я підтримує фізичну стійкість. Любов забезпечує емоційну опору. Незалежність формує ідентичність. Чесність дозволяє залишатися у контакті з реальністю.
Підсумок
Результати дослідження свідчать про те, що українське суспільство переживає період глибокого внутрішнього переосмислення. Війна не лише змінює зовнішні обставини, вона змушує людину переглянути власні пріоритети і поставити собі непрості запитання про сенс, відповідальність і межі.
Ми стикаємося з сильними емоціями, які раніше могли залишатися прихованими. Ми вчимося витримувати страх і водночас не втрачати здатності любити. Ми гостріше відчуваємо цінність близькості, свободи і самого життя. Те, що раніше здавалося стабільним і гарантованим, тепер потребує усвідомленого збереження.
Сім’я, здоров’я, любов, незалежність і чесність перестають бути абстрактними словами. Вони стають внутрішніми орієнтирами, які допомагають приймати рішення і будувати стосунки. Вони визначають не лише те, за що ми готові боротися, а й те, як ми живемо щодня.
Усвідомлення цих цінностей дає можливість рухатися далі більш зріло і відповідально. Воно дозволяє не лише реагувати на обставини, а й формувати власну позицію. І саме це може стати підґрунтям для подальшого розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.
